• 0 Елементи - 0.00 грн.
    • Немає товарів у кошику.
ChatGPT Image 1 вер. 2026 р., 11_51_33

Музика здатна розповісти про народ іноді більше, ніж підручник з історії. У мелодіях залишаються голоси поколінь, пам’ять про свята й будні, весілля і проводи, працю, мандри, любов, тугу та боротьбу. Саме тому знайомство з українськими народними музичними інструментами — це значно більше, ніж розповідь про те, як виглядає кобза чи чому так далеко чути трембіту. Це один зі способів зрозуміти душу українського народу.

Книга «Кобза, дримба і трембіта: казки та легенди» Ганни Осадко з ілюстраціями Ірини Костиренко, запрошує дітей у світ української музики саме так — через історії, легенди, цікаві факти та яскраві образи.

Україна, яку можна почути

Українська музична традиція надзвичайно різноманітна. Кобза, бандура, ліра, сопілка, трембіта, дримба, цимбали, бубон, бугай, козобас — за кожною з цих назв стоїть власна історія.

Одні інструменти супроводжували спів, інші — танці та обряди, деякі виконували навіть сигнальну функцію. Наприклад, трембіта була не просто музичним інструментом: її потужний звук використовували для передавання сигналів на великі відстані. Кобза й бандура тісно пов’язані з традицією мандрівних співців, а маленька дримба має зовсім інший, камерний і впізнаваний голос. Українська традиційна інструментальна культура формувалася в різних регіонах і була пов’язана як із обрядами, так і з повсякденним життям людей.

У цьому й полягає одна з головних принад «Кобзи, дримби і трембіти»: музичні інструменти тут перестають бути музейними експонатами. Вони знову стають частиною живої історії.

Не енциклопедія, а подорож

Книга знайомить дітей із традиційними музичними інструментами з різних куточків України. Читач дізнається, з чого їх виготовляли, як вони звучали, хто на них грав, коли їх можна було почути і які легенди з ними пов’язані.

Але сухого переліку фактів тут немає.

Ганна Осадко обирає інший шлях — через казки та легенди. І це особливо важливо для дитячої книги про культурну спадщину. Бо одна справа — запам’ятати назву незнайомого інструмента, і зовсім інша — зустріти його всередині історії, уявити музиканта, почути подумки мелодію, побачити Карпати, село чи ярмарок, де ця музика могла звучати.

Так знання перестають бути інформацією «для запам’ятовування» і стають власним відкриттям дитини.

Кобза, дримба, трембіта — і значно більше

Назва книги згадує три інструменти, але світ української народної музики значно ширший.

Кобза нагадує про давню традицію співців і музикантів. Трембіта переносить у Карпати — туди, де звук довгої дерев’яної труби міг долати величезний простір. Дримба дивує вже своїм виглядом і тим, наскільки незвичайне звучання здатен створити такий маленький інструмент.

Поруч із ними існують сопілки й ліри, цимбали й бубни, сурми, окарини, козобаси та десятки інших інструментів. Дослідники української традиційної музики розрізняють їх за способом звуковидобування — серед них є духові, струнні, мембранні та самозвучні інструменти.

І саме це різноманіття добре показує, наскільки багатоголосою є українська культура.

До того ж знайомство з книгою не обов’язково закінчується на останній сторінці: звучання інструментів можна послухати, перетворивши читання на маленьке музичне дослідження. Дитина бачить інструмент, читає його історію — а потім може почути його справжній голос.

Ганна Осадко: коли письменниця водночас знає мову тексту й зображення

Авторка книги Ганна Осадко — письменниця, перекладачка, науковиця, художниця та ілюстраторка з Тернополя.

Вона закінчила школу мистецтв і філологічний факультет Тернопільського педагогічного університету, захистила дисертацію з теорії літератури. У її творчому доробку — дитячі книги, поезія, мала проза та десятки проілюстрованих видань. За інформацією Українського ПЕН, Ганна Осадко проілюструвала понад 70 художніх книг, написала 15 дитячих книжок і шість збірок поезії та малої прози.

Цікаво, що вона працює з дуже різними художніми техніками — від традиційної графіки й колажу до ілюстрацій із пластиліну та скла. А книжка Івана Андрусяка «Вісім днів із життя Бурундука» з її ілюстраціями у 2013 році потрапила до міжнародного каталогу визначних дитячих видань The White Ravens.

Таке поєднання письменницького, наукового й художнього досвіду особливо відчувається в книзі, де важливо не лише передати факти, а й перетворити культурну тему на захопливу історію для дитини.

Ірина Костиренко: українські традиції мовою сучасної ілюстрації

Візуальний світ книги створила Ірина Костиренко — українська художниця та книжкова ілюстраторка.

Її творчість давно перетинається з українською культурною традицією. Наприклад, одну зі своїх серій вона присвятила давнім образам духів-захисників лісу із Закарпаття. Для роботи художниця не обмежилася книжковими джерелами, а збирала матеріали під час поїздок регіоном і спілкування з місцевими мешканцями.

Ірина також працює з TEDxKyiv — на сайті проєкту вона представлена як Art Director, а її ілюстрації неодноразово з’являлися у матеріалах TEDxKyiv.

Для читачів Chitarium її ім’я теж не нове: вона ілюструвала «Абетку для непосид» та працювала над збіркою «Сім святкових бажань. Підслухано та записано від Ісландії до Китаю», до якої, до речі, долучалася й Ганна Осадко.

У «Кобзі, дримбі і трембіті» ілюстрації виконують особливо важливу роль: дитина має не лише прочитати назву інструмента, а й побачити його, роздивитися, запам’ятати й відчути атмосферу світу, в якому він існував.

Чому такі книги потрібні сьогодні

Культурна пам’ять не передається автоматично. Щоб дитина знала, що таке дримба чи козобас, розуміла, ким були кобзарі й чому звук трембіти асоціюється з Карпатами, хтось має одного дня про це розповісти.

І найкраще — зробити це так, щоб дитині захотілося слухати далі.

«Кобза, дримба і трембіта: казки та легенди» саме така. Вона не перетворює українську культуру на щось далеке, урочисте й недоторканне. Навпаки — дозволяє її розглядати, слухати, дивуватися їй і ставити запитання.

Це книга про музичні інструменти. Але водночас — про людей, які на них грали. Про регіони, у яких народжувалися особливі музичні традиції. Про казки та легенди. Про пам’ять.

І зрештою — про Україну, яку можна не тільки побачити чи прочитати. Її можна почути.

А коли ми знаємо, як звучала музика наших предків, стає трохи легше зрозуміти, чим жила і про що мріяла душа українського народу.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.