Її твори — це запрошення у світ затишку, пригод і дитячого захоплення. Її слова наповнені ароматом чаю, теплом родинного вогнища та чарами природи. Олександра Орлова — не просто авторка дитячих книжок, вона створює історії, які торкаються серця й дорослого читача. Переїхавши до США у 2013 році, вона здійснила давню мрію — видала першу книжку, а згодом її бібліографія поповнилася понад двома десятками авторських видань. Її персонажі — це діти, бабусі й дідусі, коти та інші створіння, у яких вчувається любов до повсякденних радощів. Окрім письменництва, Олександра захоплюється йогою, фотографією й колекціонує видання улюблених книжок. Її історії — це не лише пригоди, а й мандрівка у внутрішній світ, пошук тепла й краси у простих речах.
Ми поспілкувалися з Олександрою про те, де вона черпає натхнення, як з’являються її книжки та чому для неї так важливо писати саме для дітей.
Звідки Ви черпаєте натхнення для створення персонажів та сюжетів у своїх книгах?
Мої книжки незмінно перегукуються із певними аспектами мого буття. Я ціную природу сезонність, затишок саду й оселі, надихаюся казками, історичними епохами та різними зрізами людського побуту й культури минувшини, тим як усе це асимілювалося чи розгубилося у нашому сьогоденні. Мені подобається замішувати історії на пізнавальному контенті, ретельно гаптувати перевірене тло, вплітати цікавинки, рецепти, якісь прикладні елементи, що розвиватимуть певні захоплення й зацікавлення юних читачів. Я люблю вигадувати та плекати дитячих та літніх персонажів, оскільки й в житті я багато спостерігаю й надихаюся дітьми й людьми похилого віку. Дуже ціную фактурність, гумор, безпосередність, і завжди тішуся, коли вдається їх відтворити у тексті.
Чи є певні особисті переживання чи моменти з Вашого дитинства, які Ви намагаєтеся передати у своїх творах?
Звісно. Адже, навіть коли йдеться про сюжети та персонажів сьогодення, досвіди близьких нам людей чи реальних дітей, ми (автори), перш за все, призмуємо події й відчуття крізь власний досвід, памʼять про себе та свої переживання у дитинстві. Малою мені пощастило багато часу проводити серед природи, жити в місті та поза ним, мати котів і собак, садувати, відвідувати безліч гуртків, багато читати, довго-довго перебувати в контексті дитинства через велику різницю у віці з молодшими сестрою і братом, не переживати важких утрат, тому писати про родинний і домашній затишок, про тварин і рослини, різноманітні захоплення і книжки, про пригоди і смаколики для мене є так само природно, як дихати.
Чи є якісь події або особи, які надихають Вас на створення нових історій?
Мій спектр захоплень дуже широкий. Ніколи не знаєш, хто і що стане початком нової історії. Скажімо, книжку «Чарівне горнятко» я написала для моєї подруги й письменниці Оксани Лущевської, уявивши її маленькою, а «Різдвяні казки пані Софії» розпочалися з образу гувернантки-казкарки, що перегукувався із цілком реальними видатними українками – педагогинею і громадською діячкою Софією Русовою та письменницею і перекладачкою Олександрою Судовщиковою-Косач, більш відомою нам за псевдонімом Грицько Григоренко.
Чи є якісь книги, фільми або твори мистецтва, які мають для Вас особливе значення і вплинули на Ваш стиль написання?
«Таємний сад» Френсіс Годґсон Бернет, «Енн з Зелених дахів» Люсі Мод Монтгомері – мої фаворити ще з підліткового віку. Мене не втомлюють зворушлива краса цих текстів, тривкий звʼязок із сезонністю, перемога надії над зневірою, романтики над буденністю, метаморфози персонажів, зрештою, розмаїття оформлень видань цих книжок. Я навіть збираю колекцію видань «Таємного саду» і наразі маю понад пів сотні різноманітних ілюстрованих його примірників.
Також я – велика шанувальниця фільмів Нори Ефрон і телевізійних робіт Емі Шерман-Палладіно. Я, авжеж, маю уподобання з високої полиці та більш нішевого, арт-хаузного кіно, але те, що я назвала, є моєю власною читацько-глядацькою зоною комфорту, і якщо у моїх творах вгадуються певні перегуки та зчитуються певні впливи, це відбувається лиш тому, що і в письменництві я нерідко шукаю комфорту і прихистку.
Як Ви вибираєте теми для своїх книг?
Існує дві доволі чіткі моделі формування тематики моїх книжок. Перша – пропозиція видавництва. Це може бути вельми широкий запит, як то – «пізнавальна книжка про Різдво» або «книжка про дочок Ярослава Мудрого», чи більш структурована пропозиція – скажімо, «детективна історія для дітей 9+ із вплетеними у текст англомовними висловами». Саме з таких пропозицій створювалися «Таємні нотатки з Магічної школи Різдва», «Чотири князівни», «Загадковий злочин у Музеї таємниць». У таких запитах є чимала викличність, але вона не зменшує творчого натхнення й пошуку. Це дуже цікавий і плідний досвід.
Друга модель – мій власний вибір, щось, що приходить з переосмисленням моїх знань і захоплень, або й спонтанно на чистому натхненні – вабить глибиною, новаторством, навіть магією, приходить в потоці, на прогулянці, уві сні. Такими для мене були «Парфумерний щоденник Зої», «Де ти, Діно?» «Ключ до всіх дверей».
Ваша естетика очевидна в ваших книгах та у вашому Instagram, як Ви її описали б? Що для вас важливо в візуальному оформленні вашого творчого простору?
Направду, цю естетику дуже легко ословити, оскільки вона тримається двох виражених напрямків: Cottage Core та Зелена академія. У них присутня виражена сезонність, створення затишку в життєвому просторі й намагання вповільнитися й насолодитися моментом, багато книжок, рослин, чаювань, рукотворів, кулінарії, вінтажних дрібничок, добровільна відмова від консюмеризму та швидкої моди, екологічність, захоплення елементами минувшини, зокрема, Вікторіанської епохи.
Щодо візуального оформлення, то тут проявляється моя пристрасть до фотографії. Мені завжди кортіло малювати, але бракувало таланту. Камера дає унікальну можливість зафіксувати моє бачення світу й те, чим хочеться поділитися. Instagram, Youtube-канал – мої буттєві щоденники, спроба залишити щось дороге серцю й оку на згадку, поділитися цікавинками та відкриттями.
Як святкові моменти та традиції впливають на Вашу творчість? Чи черпаєте Ви натхнення від конкретних свят чи сезонів року?
Я дуже люблю свята, а ще більше – їхню історію, переплетення із традиціями та культурами, проявами у різних географіях, впливи на побут, мистецтво, літературу, кулінарію. Різдво залишається фаворитом для мене, але я знаходжу втіху і у святах Колеса року, сезонах і міжсезоннях, тонких перегуках народних звичаїв з релігійними святкуваннями. Садування і спостереження за природою стають неабияким підґрунтям для постійного звʼязку із сезонністю, утім також я практикую сезонне декорування дому: навесні та влітку вдома більше квітів, ботанічних, пасторальних, морських мотивів, легких фактур; восени переважають теплі відтінки, гарбузова, врожайна, фермерська й лісова теми; Різдво пересипане золотом і червоними елементами: ялинки, прикраси, гірлянди, вогники, різноманітні декоративні елементи та різдвяні десерти – обовʼязкові його атрибути; затим усе тримається простого зимового затишку, але до Дня Валентина можна звернутися до вишуканого французького кантрі й шеббі-шик; додати більше зелені до Дня святого Патріка; весняних квітів у вазах і горщиках, кроликів, яєчок і смаколиків – до Великодня. Усі ці дрібниці та зміни не лише створюють атмосферу затишку і свята, наповнюють простір, але й дають мені змогу набутися в сезонності, звертати увагу на дрібниці, а опісля створювати локації, оселі, виняткові досвіди вже у текстах.
Чи є особливі миті або події, які Ви переживали, що змінили Ваш погляд на творчість або на те, як Ви підходите до написання для дітей та підлітків?
Найдужче мій підхід до творчості змінив переїзд у США, оскільки неможливість працювати за фахом і пошук власної ідентичності привів мене у дитячу літературу, дав змогу здійснити давню мрію – дописати власну книжку, знайти для неї видавця, торувати цей шлях і вдосконалюватися на ньому. Минуло понад десять років і нині я бачу, як змінювалися мої погляди та цілі, як вони згуртувалися у головну мету – створювати книжки для українських дітей. Це стосується і моїх власних текстів, і перекладів, з якими я працюю.
Повномасштабна війна принесла дуже багато травм і досвідів дітям, які ми також мусимо переосмислити в літературі. Нині я бачу не лише актуальність, новизну, щось цікаве, що можу висвітлити у текстах, але й де слід врахувати психологічну й емоційну вразливість, що може стати терапевтичним досвідом або тригером, де місце плюралізму думок, а де – однозначності.
Як Ви вважаєте, чому важливо писати саме для дітей і підлітків?
Колись Одрі Гепберн сказала, що зрощувати сад – це вірити у завтрашній день. Перефразовуючи її, я б виснувала, що писати для дітей – це закладатися у майбутнє. Я беру найкраще, що можу, зі своєї уяви, знань, досвіду чуттєвого і буттєвого, й формую з цього дитячі та підліткові книжки. Я не знаю, чи стануть вони знаковими для певної дитини, чи памʼятатиме вона назву твору або моє імʼя, але це цеглинка у її світобудову, в її переконання і цінності. Для мене це найвагоміший внесок у завтрашній день і завтрашній світ.
Як проходить Ваш звичайний робочий день, коли Ви пишете?
Ідеальний письменницький день – це мати змогу писати досхочу, пити багато чаю і перериватися хіба на прогулянку. На жаль, таких днів у мене трапляється небагато, але я люблю працювати потоково, тримати увагу на одному рукописі, писати, перечитувати, обмірковувати ситуації, проговорювати діалоги, звірятися з нотатками та джерелами, ставити на паузу інші письменницькі проєкти. По завершенні, я намагаюся робити невеличку перерву від писання, а тоді занурюватися в нову історію. Іноді книжка пишеться за лічені години та дні, а часом потребує багатьох місяців, навіть якщо на позір так не здається.
Якби Ви могли дати одну пораду своїм юним читачам, що б це було?
Ніколи не припиняти вірити в дива і у свої власні можливості й сили! Вам усе до снаги!